Modern armed conflicts are increasingly characterized by the growing role of scientific and technological factors in ensuring military superiority. The confrontation between states is gradually shifting to the domains of artificial intelligence, autonomous unmanned systems, cyber capabilities, hypersonic weapons, and space technologies. Under such conditions, traditional approaches to assessing military power, which are mainly based on quantitative indicators such as the size of armed forces, the amount of military equipment, and the capacity of the defense industrial base, no longer fully reflect the actual level of a state's military-scientific potential. The purpose of this study is to analyze foreign approaches to assessing the military-scientific potential of states and to identify the key criteria used in international practice. The study examines the approaches applied by the United States, NATO member states, the European Union, China, and the Russian Federation. The results demonstrate both common and distinctive criteria used in evaluating militaryscientific potential. The findings may serve as a basis for the development of a comprehensive methodology for assessing the military-scientific potential of states in the security environment.

...., .,

У тезах проведено аналіз еволюції інформаційної політики України в напрямку реінтеграції Автономної Республіки Крим та міста Севастополь у 2014-2024 роках. Окреслено нормативно-правові засади, інституційні механізми та комунікаційні інструменти держави щодо підтримання звʼязку з громадянами на тимчасово окупованих територіях та протидії російській дезінформації. Визначено ключові етапи трансформації підходів - від реактивних заходів інформаційної безпеки до формування комплексної політики стратегічних комунікацій і реінтеграції. Проаналізовано роль державних органів, міжнародної співпраці, телебачення та радіомовлення, а також цифрових платформ, у зміцненні українського інформаційного суверенітету. Виокремлено основні проблеми реалізації політики, зокрема обмежений доступ до аудиторії на окупованих територіях, ресурсні виклики та необхідність довгострокових наративів реінтеграції.

У цій роботі розглядається зміна парадигми в архітектурі інтер'єру від окулоцентризму — історичного панування візуальної естетики — до цілісної, мультисенсорної структури. На основі синтезу емпіричних даних за 2024–2026 роки, включаючи нейроархітектурні дослідження та біофільні втручання, в дослідженні стверджується, що інтер'єри функціонують як динамічні сенсорні екосистеми, а не як статичні контейнери. Дослідження підкреслює, як інтегровані візуальні, слухові, тактильні та нюхові стимули значно зменшують фізіологічний стрес, покращують когнітивні функції та формують стійке «почуття місця». На прикладі реальних об'єктів, таких як лікарня Khoo Teck Puat та нейроінклюзивні оздоровчі центри, це дослідження демонструє, що мультисенсорний дизайн є біологічною необхідністю для сталого та оздоровчого будівництва. У висновку стверджується, що пріоритет тілесного досвіду над поверхневими образами встановлює новий стандарт для побудованого середовища в постцифрову епоху, зміщуючи акцент із того, як простір виглядає, на те, як він «відчувається» на біологічному рівні.