Мета статті полягає у теоретичному дослідженні підходів до вивчення морального виміру почуття провини через взаємозв’язок між цінностями особистості, моральним аспектом переживання почуття провини та маніпулятивним впливом. Методи дослідження. Основними методами дослідження виступали теоретичний аналіз літератури із зазначеної проблематики, узагальнення та систематизація наукового матеріалу. Результати. Цінності особистості формуються в процесі її соціалізації. У різних підходах цінності розділяють на суспільні та особистісні, термінальні та інструментальні тощо. Ієрархія сукупності цінностей особистості складає її ціннісні орієнтації, що є вагомим елементом моральної свідомості особистості. Почуття провини є емоційним механізмом, який безпосередньо пов’язаний із системою цінностей та активізується при їх порушенні чи ігноруванні у поведінці. Через апеляцію до моральних норм і цінностей, почуття провини постає як засіб психологічного тиску, контролю або підкорення. Висновки. Почуття провини як моральна емоція виконує важливу функцію внутрішнього регулювання поведінки особистості відповідно до засвоєних ціннісних орієнтацій. Здатність особистості переживати провину після порушення етичних орієнтирів, що ґрунтуються на її ціннісній системі, сприяє саморефлексії, відновленню міжособистісних зв’язків і збереженню моральної цілісності. У цьому контексті почуття провини постає як адаптивний механізм моральної саморегуляції, що підтримує узгодженість між цінностями та поведінкою індивіда. Разом з тим, у міжособистісному та соціальному просторі, а також залежно від того, як особистість сприймає себе через призму власної цінності, моральної гідності чи недосконалості, почуття провини може втрачати свою особистісну регулятивну функцію і ставати об’єктом зовнішнього маніпулятивного впливу.

Мета дослідження полягає у визначенні чітких концептуальних меж поняття тривалого травматичного стресу (ТТС), що вимагає аналізу становлення у світовій науці термінології, пов’язаної зі стресом, а особливо травматичним стресом. Методи. Для дослідження застосовувався метод теоретичного аналізу наукової літератури та порівняльний аналіз термінологічних особливостей розладів, пов’язаних зі стресом, у міжнародних класифікаційних системах (МКХ-11 та DSM-5 TR). Результати. Варто відзначити, що ТТС – це стан, який виникає внаслідок тривалого впливу постійної травми. Термін вперше був введений Straker & The Sanctuaries Counseling Team у 1987-му році. Актуальність вивчення ТТС обумовлена потребою дослідження психічних станів людини в умовах реальної загрози теперішньої та майбутньої небезпеки, а не лише минулих переживань. Основний фокус ТТС полягає у сприйнятті постійної загрози у середовищах із високим рівнем ризику, де загроза є реальною, активною, поточною або неминучою. На відміну від ПТСР, який виникає як реакція на минулу подію, при ТТС через триваючу загрозу немає чіткої посттравматичної фази. Висновки. Проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки: у сучасній науковій думці загалом існує погляд на ТТС через призму двох основних концептуальних моделей. По-перше, ТТС може розглядатися як відповідь, емпірично досліджена, яка проявляється у формі поведінкових, когнітивних та емоційних симптомів, що частково збігаються з ПТСР (підвищена тривожність, постійне занепокоєння про майбутнє, соматизація, відчуття безпорадності та психічне виснаження). По-друге, ТТС може розглядатися як експозиція, що визначається як сам факт життя в умовах хронічної, неперервної загрози, який неможливо емпірично виміряти в формі індивідуальної психологічної змінної, оскільки він є зовнішнім фактором. Феноменологія ТТС має низку відмінних рис від класичного ПТСР: контекстуальність, тобто опосередкованість країною, культурою та соціально-політичною системою; травму в теперішньому часі, де небезпека є поточною і підтримує організм у стані хронічної гіперактивації без чіткої фази «пост»; наявність як реальної, так і уявної загрози; брак соціальних структур захисту, які самі можуть бути джерелом загрози, посилюючи відчуття безпорадності; а також те, що ТТС переважно розглядається як колективна травма. Ключові слова: тривалий травматичний стрес (ТТС), посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), комплексний посттравматичний стресовий розлад (КПТСР), моральна травма (МТ), гостра стресова реакція (ГСР).

Purpose of this article is to describe psychotraumatic experiences of adolescents during the war in Ukraine. Methods of the research. The following theoretical methods of the research were used to solve the tasks formulated in the article: a categorical method, structural and functional methods, the methods of the analysis, systematization, modeling and generalization. The experimental method was the method of organizing empirical research. The results of the research. We showed that the first factor recorded those indicators that indicated the rejection of their ethnic and national-cultural identity by adolescents who had been resettled as a result of military operations from the eastern Ukraine, from the city of Luhansk to the city of Rivne, Rivne region and Khmelnytskyi region in February, 2022. As a result, adolescents developed psycho-traumatic experiences in war conditions. Therefore, the program of the formative experiment was modeled by us in such a way as to correct the ethnic and national-cultural identity of adolescents who were resettled as a result of military operations from eastern Ukraine, from the city of Luhansk to the city of Rivne, Rivne region and Khmelnytskyi region in February, 2022. Conclusions. We proved that psychotraumatic experiences of adolescents or post-traumatic stress disorder occurred in individuals who had experienced war events that traumatized the personality, most often in the conditions of combat operations or in situations, which were close to combat operations (for example, in a case of people, children who are in the conditions of combat operations, on the line of combat operations, or quite close to the line of combat operations).

Purpose of the article is to analyze theoretical approaches to the issue of the impact of mental health on the subjective sense of safety. Modern socio-economic transformations in Ukraine have heightened the sense of danger, particularly affecting the most vulnerable element of society – the individual. It is important to note that real safety may not coincide with its subjective perception. Therefore, examining the role of mental health in shaping this sense of security becomes a relevant task. Methods include the analysis of contemporary theoretical works and philosophical concepts that view safety as a category defining the viability and resilience of an individual. The study examines the differences between real and subjective perceptions of safety and the role of mental health in this process. It also investigates factors affecting mental health and its connection to an individual's adaptive capabilities in extreme conditions. Results. The article explores theoretical approaches to the issue of the impact of mental health on the subjective safety of an individual, focusing on the assessment and monitoring of psychological aspects. The study analyzes the development of a system of basic indicators measuring safety levels, which combines both objective and subjective threat assessments. In the evaluation of subjective safety, special attention is given to indicators such as anxiety, fear, risk propensity, feelings of insecurity, trust, and confidence in the future. It is argued that these subjective indicators are crucial for understanding how mental health influences an individual's perception of safety, as they determine the internal response to threats and affect overall resilience and the ability to adapt to stressful situations. The results show that mental health is a key factor in shaping an individual's subjective sense of safety. In situations where life is at risk, the role of mental health is critical in maintaining stability and control. However, in cases where higher needs, such as self-actualization, are threatened, its significance is less pronounced. Conclusions highlight the importance of maintaining mental health to strengthen the subjective sense of safety, particularly in critical and extreme situations. Mental health contributes not only to maintaining inner balance but also to adapting to challenging life conditions, making it a key factor in personal resilience.

Purpose. This study investigates the effectiveness of a neuroscience-based mindfulness training program on emotional states, self-compassion traits and well-being status among psychology students during an 8-week intervention. The work focuses on developing emotional regulation, decreasing stress and depression, and increasing self-compassion and mindfulness — all of which are crucial skills for professional practice. Methods. This pilot study included fifty psychology students (M = 23.5, SD = 2.8) who were assessed using the DASS-21 for stress, anxiety, depression and Self-Compassion Scale for self-kindness, mindfulness and related traits before and after a special training program along with the BBC-SWB questionnaire for psychological, physical and subjective well-being. Statistical analyses such as paired t-tests, correlation analysis and hierarchical regression were used to assess the intervention's effectiveness and explore predictive relationships among variables. Results. The program was associated with significant reductions in anxiety, stress, and depression and increases in self-kindness, mindfulness, and psychological well-being. Given that emotional states and self-compassion traits function as mutually reinforcing factors, correlations provided evidence based on the holistic benefits of the program. Hierarchical regression analysis showed that both pre-intervention anxiety (β = 0.45, p < 0.001) and self-kindness (β = 0.35, p = 0.05) significantly predicted psychological well-being after the intervention. These variables combined explained 52% of the outcome variance (R² = 0.52, p < 0.001). Mindfulness explained an additional 17% variance beyond all other variables combined, affirming its role as a transformational variable within the model. Conclusions. This mindfulness training, based on neuroscience principles and research findings, is designed to decrease psychological suffering and enhance psychological resilience and self-compassion. The results call for incorporating such training within psychology educational programs, thus enhancing personal health and professional competence. Longitudinal studies investigating the long-term effects of mindfulness practices and their use in a broader range of populations are warranted for future research.

The purpose of the article is to theoretically and empirically study the personal descriptors of students' civic identity maturity. Methods. The study used psychodiagnostic methods for determining personality characteristics (the Big Five by R. McKrae and P. Costa, the locus of control test by J. Rotter, the stress level test by V. Shcherbatykh), as well as the methodology for diagnosing the level of maturity of civic identity by I. Petrovska. The methods of statistical data processing were correlation, comparative and cluster analysis. The sample of the researchers consisted of students of humanitarian specialties of 1-5 courses of universities in Lviv. Results. The correlation analysis showed that the largest number of correlations is formed by such indicators of civic identity as general maturity and resilience. Indicators of civic identity maturity are directly related to personal characteristics: conscientiousness, neuroticism, stress level (direct relationship), external locus of control, extraversion (inverse relationship). The resilience of civic identity is related to the level of stress and the localization of control. Cluster analysis showed that civic identity resilience was a parameter for dividing respondents into two subgroups. Individuals with a low level of civic identity resilience are characterized by low levels of extraversion, high levels of conscientiousness, neuroticism, and stress, as well as internalization of the locus of control. Individuals with a high level of civic identity resilience are characterized by a high level of extraversion, low levels of conscientiousness, neuroticism and stress, as well as a high level of locus of control externalization. Conclusions. The maturity of civic identity is related to such personal parameters as introversion, conscientiousness, neuroticism, high stress level, and internal locus of control. An inverse relationship between resilience and maturity of civic identity was found, which means that the characteristic feature of the latter is not rigidity but flexibility. Individuals with a high level of civic identity resilience are characterized by a high level of extraversion, low levels of conscientiousness, neuroticism and stress, as well as a high level of external locus of control.

Purpose. The article provides a theoretical overview of the theory of ambiguous loss in the focus of physical absence with the psychological presence of a loved one. Methods. To achieve the purpose of the study, the methods of scientific theoretical study were used: analysis, synthesis, structuring, and generalization. Results. Based on the analysis of research on the forced separation of children from their families and its psychological consequences, we can state that the theory of ambiguous loss is important in the situation of forced adoption of illegally displaced children. The theory of ambiguous loss clearly explains the mechanism of experiencing separation from a loved one, when this separation is not fully understood - there is no clear knowledge of the person's status: alive or dead, or the person is physically present but mentally absent, as in the case of dementia. The theory of ambiguous loss clearly explains three types of consequences: immobilization (affects the ability to communicate), consequences at the level of relationships (conflicts due to different views of the situation) and on the personality (manifestations of such conditions as depression, anxiety, guilt, etc.). Conclusions. The model of finding resilience in the face of uncertain loss includes such interrelated structural blocks as finding meaning, tempering mastery, reconstructing identity, normalizing ambivalence, revising attachment and discovering hope. The experience of working with displaced children in El Salvador is also important, because of studying the «disappearance» and "reunification" stages. They formed the basis for adapting the model of resilience in ambiguous loss to study the psychological consequences of forced adoption. The prospects for further research are in the empirical study of the psychological consequences of the forced adoption traumatic situation for children and their families.

Мета. Стаття присвячена теоретичному вивченню та емпіричному дослідженню проявів психологічної стійкості молоді в умовах війни. Методи. Для дослідження резильєнтності було використано 5 методик дослідження: Методика дослідження копінг-поведінки в стресових ситуаціях Н. Ендлер, Дж. Паркер, методика «Когнітивні особливості суб’єктивного благополуччя (КОСБ-3)» О. Савченко, О. Калюк, опитувальник «Стабільність психічного здоров’я – коротка форма» (К. Кіз) адаптація Е.Л. Носенко, А.Г. Четверик-Бурчак, Шкала резильєнтності (CD-RISC-10) та п’ятифакторний опитувальник особистості tipi (TIPI-UKR). Для статистичної обробки даних вирахувано коефіцієнт кореляції Пірсона. Результати. За результатами теоретичного аналізу, ми розглядаємо резильєнтність як здатність особистості зберігати внутрішню стійкість в кризових обставинах. У результаті емпіричних розвідок виявлено позитивні кореляційні взаємозв’язки психологічної стійкості із копінг-стратегією орієнтації на вирішення завдання, задоволеності власним життям, задоволеності відносинами з іншими, загальним рівнем задоволеності життям; із загальним показником стабільності психічного здоров’я, гедонічним, соціальним та психологічним благополуччя особистості, існує зв’язок із такими рисами особистості як дружелюбність, добросовісність, емоційна стабільність та відкритість новому досвіду. Виявлено обернену кореляцію із копінг-стратегією спрямованості на емоції. Висновки. Емпіричні результати підтвердили думку про резильєнтність як багаторівневу структуру особистісних характеристик, що проявляються на поведінковому (консруктивні копінг-стратегії), афективному (здатність до регуляції емоцій, емоційної стабільності) та когнітивному рівні (відкритість новому дозвіду). Перспективи дослідження вбачаємо у розробці тренінгова програма розвитку психологічної стійкості молоді в умовах війни на основі виявлених кореляційних зв’язків.

Метою статті є виклад результатів дослідження особливостей вибору різних копінг-стратегій людьми з різними ціннісними орієнтаціями в контексті підтримки власного психічного здоров’я та благополуччя.
 Методи. Для виявлення копінг-стратегій застосовувалися психодіагностичні тестові методики К.Томаса і М. Лазаруса, для діагностики цінностей – тестова методика Е. Помиткіна. Додатково була застосована методика вивчення особистості «Велика П’ятірка».
 Результати. Виявлено копінг-стратегії, до яких найчастіше вдаються люди з різними ціннісними орієнтаціями: з домінуванням духовних цінностей – до стратегій дистанціювання та уникнення, індивідуалістичних – самоконтролю та конфронтації, соціальних – до пошуку соціальної підтримки, позитивної переоцінки, сімейних – до копінг-стратегій планування розв’язання проблеми та прийняття відповідальності.
 Виявлено, що чоловіки порівняно з жінками частіше обирають копінг-стратегії конфронтації, уникнення та компромісу, комбінація яких конкретизує зміст маскулінних гендерних ролей в нашій культурі. На основі кластерного аналізу виокремлено три типи реалізації копінг-стратегій: 1) «індивідуалісти» -- носії індивідуалістичних цінностей, які розраховують на себе, критично ставляться до інших і практикують копінг-стратегію самоконтролю; 2) «соціальні оптимісти» -- носії соціальних цінностей, що обирають стратегію соціальної підтримки; 3) «інтроверти» -- носії духовних цінностей, що практикують копінг-стратегії дистанціювання та уникнення, зосереджені на собі і не орієнтуються на інших. Носії сімейних цінностей розподілилися по перших двох кластерах.
 Висновки. Представники різних ціннісних орієнтацій реалізують різні копінг-стратегії, які відповідають їх типам цінностей: індивідуалістичним – конфронтації та самоконтролю, духовним – уникнення та дистанціювання, сімейним – прийняття відповідальності та планування розв’язання проблеми, соціальним – пошук соціальної підтримки. Представники маскулінних гендерних ролей частіше обирають копінг-стратегії конфронтації, уникнення та компромісу. Це свідчить про те, що у різних людей можуть бути ефективними різні копінг-стратегії, їх вибір залежить від ціннісних орієнтацій особистості.

Мета. Встановити встановити особливості впливу психоемоційного вигорання на деформацію Я-концепції депривованої особистості.
 Методи. Для досягнення мети дослідження нами було задіяно систему науково-теоретичних методів : аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, які дозволили встановити феноменологію негативного впливу психоемоційного вигорання на побудову/розбудову Я-концепції особистістю, життєдіяльність якої перебігає в умовах депривації.
 Результати. Аналітичний огляд науково-психологічноого джерелознавчого апарату дав змогу стверджувати, що психоемоційне вигорання загалом негативно впливає на психо- і соціогенезу депривованої особистості, насамперед на її самосвідомість та побудову власної Я-концепції. Психоемоційне вигорання розгортається у просторово-часових вимірах діяльності і спілкування депривованої людини та зумовлює появу як психологічних (афективних, інтелектуальних, мотиваційних, поведінкових та ін.) порушень, так і досить істотних психосоматичних змін. В умовах депривації зазвичай існує диспропорція між системою вибудуваних самоуявлень і тим, якою особистість хотіла б бути (дихотомія «Я-реальне та Я-ідеальне»). Психоемоційне вигорання призводить до того, що Я-концепція вибудовується складно й неоднозначно та набуває ознак хаотичності, дифузності, розбалансованості тощо.
 Висновки. Режим різновидової депривації негативно впливає на становлення особистості, гальмує оптимістичні траекторії розвитку, блокує ефективність міжособистісного спілкування, пригнічує емоційно-вольові зусилля і прояви, культивує невпевненість, нерішучість, соціальний песимізм та зумовлює появу зазвичай депресивного модусу самоусвідомлення. Психоемоційне вигорання також зумовлює психофізичну втому, пасивність, істотне збіднення змістового наповнення картини світу та деформацію самоусвідомлення. Внаслідок цього постають проблеми з творенням адекватної самооцінки, системи образів Я та гармонійної Я-концепції особистості.