У статті автори здійснили спробу обґрунтування можливих інтеграційних тенденцій у післявоєнній Україні через емпіричний аналіз стратегій формування соціальних очікувань та ставлення респондентів до стану соціальних невизначеностей, який обумовлений відкритою російською військовою агресією проти України. Автори дійшли висновку, що в умовах соціальних викликів відбувається певна інтегрованість між соціальними суб’єктами, побудована на закріплених нормах, цінностях, загальнонаціональній ідеї, визначених за час відкритої російської агресії векторів суспільного розвитку. Інтеграційні тенденції підсилюються й домінуванням у більшості респондентів активної стратегії формування соціальних очікувань, що свідчить про готовність респондентів уніфікувати соціальні очікування, сформувати чіткі вимоги до держави та соціальних інститутів, мінімізувати стан соціальних невизначеностей за рахунок розуміння соціальних перспектив, причому не стільки на особистісному рівні, скільки на рівні соціальних груп і суспільства у цілому.

Мета статті – вивчення ключових наукових парадигм етно­генезу українського народу в контексті розвитку етнсоціологічних теорій. У статті проаналізовано проблему багатовекторності науко­вих підходів щодо формування етносу та міжетнічної взаємодії. Зроблено спробу співвіднести методологічні можливості культур­но­го й структурного підходів етносоціологічних досліджень щодо форму­вання соціальних передумов виникнення української політичної нації.
 Також описано ключові концепції етногенезу з урахуванням мож­ливих методологічних та ідеологічних варіацій, які обумовлю­ють соціальний характер соціальної взаємодії під час прийняття соціумом рішення про вибір етнічності. Окрім того, у статті висвіт­ле­но дві основні концептуальні позиції науковців, що пояснюють поняття «етногенез» й «етнос»: «примордіалізм» та «конструк­ти­візм». Це набуває особливої актуальності в умовах активного ведення інфор­маційної війни країною-агресоркою проти української держав­ності й історичної спадщини українського народу.

У статті виконано аналітичний огляд концептуальних під­ходів до визначення трансакційних витрат у соціогума­нітар­но­му дискурсі. Розглянуто різні підходи до трактування поняття транс­ак­ційних витрат, зокрема в таких науках, як економіка (еко­но­міч­на теорія), політологія, право, соціологія. Поряд з опи­сом традицій­них аспектів розглянуто роль інституційних факторів у визначенні рівня трансакційних витрат у різних соціальних, політичних, правових та економічних контекстах. Особливу увагу приділено теорії контрактів, економічним та неекономічним чинни­кам, які впливають на формування трансакційних витрат. Зазначено, що визначення трансакційних витрат має важливе зна­чення для ана­лізу соціоекономічної сфери, дає змогу підви­щи­ти ефектив­ність управління ресурсами й приймати дієві управлінські рішення, підвищувати ефективність взаємодії та визначати стра­тегічні напрями розвитку. Результати проведеного аналітичного огляду й визначення основних суттєвих понять у сфері транс­акцій­них ви­трат уможливлюють розгляд цієї проблеми в комплекс­ному вимірі та відповідну реакцію на виклики, що виникають у сучасному глобалізованому світі.

У статті розкрито проблему забезпечення внутрішньо переміщених осіб в приймаючих громадах під час повномасштабного військового вторгнення росії на територію України. На прикладі організацій гро­мадянського суспільства, які реалізовували свою діяльність допомоги ВПО в рамках ініціативи Shelter Ukraine, визначені та пріорітезовані потреби переміщених осіб, громад та організацій, які супроводжують облаштування переміщених громадян. Наданні рекомендації для представників громадянського суспільства щодо оптимізації роботи на осінньо-зимовий період 2022–2023 рр. Отримані висновки мають на меті сприяти визначенню пріоритетів діяльності організацій громадян­ського сектору щодо допомоги постраждали під час війни категоріям громадян.

Мета статті – дослідження проблеми міграції дітей без супроводу дорослих, в умовах сучасної міграційної кризи. Проаналізовано ключові тенденції світової міграції та визначено роль у ній дітей як специфічної соціально-демографічної групи з особливими потребами й правовими гарантіями. У статті досліджено ключові напрями міграції та наведено статистичну інформацію щодо динаміки міжнародної міграції дітей за останні 30 років, а також конкретизовано розподіл дітей-мі­гран­тів за регіонами прибуття. Окремо проведено аналіз гендерних особ­ливостей участі дітей у міграційних процесах. Зокрема, визначено, що діти і жі­но­чої, і чоловічої статі на міграційному шляху стикаються з безліччю ризиків, характер яких прямо залежить від статі дитини-мігранта. Особливу увагу приділено висвітленню наукових теорій щодо участі дітей у міграційних процесах, зокрема асиміляції, інтеграції, інкорпо­рації, мультикультуралізму.

Groups with special qualities in the eyes of the public can help to overcome barriers to vaccination and other anti-pandemic measures. Such groups can be opinion leaders to advance the pandemic response. One of these groups is specialized doctors. A research question: how ready are they today to act as a group opinion leader in promoting vaccinations and other responses to the pandemic? We present original data that allow us to draw the local (national) characteristics of attitudes towards measures to coping the pandemic of medical workers in Ukraine, and about their potential as an agent for informational promotion of vaccination. We used a questionnaire survey of medical workers (797 medical workers were interviewed in March-September 2021) in the Kharkiv region to collect empirical material. We focused on their assessment of the readiness to vaccinate their environment – as an indirect indicator of assessing the prospects for mass vaccination and their own ability to act as agents of promoting mass vaccination. According to the results of the survey, the social group potential of medical workers in promoting vaccination is relatively high. About half of doctors with higher education, who are included in the pandemic topics of the information space and are confident in the need for mass vaccination, can be the agent core of the information promotion of anti-pandemic tools, particularly vaccination.

У статті розглянуто окремі проблеми соціологічної концептуалізації електронної комерції як соціального феномену, що набуває ваги в сучасному глобалізованому суспільстві. Звернено увагу на низку підходів, які пропонуються до розгляду новітніх соціальних феноменів у межах економічної соціології. Серед задекларованих підходів особливе місце в аналізі електронної комерції посідає ринковий, що включає в себе низку дискурсів: неоінституціональний, соціокультурний, феноменологічний. Доповненням до цих теоретичних концептів при аналізі електронної комерції є концептуальні положення, опрацьовані в межах теорії інформаційного суспільства: концепції мережевого суспільства М. Кастельса, суперіндустріального суспільства Е. Тоффлера. Продуктивними з точки зору соціологічного аналізу електронної комерції авторами статті розглядаються положення теорій, що пов’язані з розвитком цифрового суспільства: концепції четвертої промислової революції К. Шваба і нової економіки (концепція повної або часткової електронної комерції Turban, Outland, King et al.).

У статті охарактеризовано процес розробки агентної моделі. Вона розглядається як формальна теорія, представлена у вигляді програмного коду, для створення якої потрібна вербальна теорія. Було визначено, що теорія середнього рівня є такою соціологічною теорією, яку можна представити у вигляді агентної моделі. Вона дозволяє пояснити виникнення соціальних явищ або процесів макро-рівня з дій і взаємодій агентів на мікро-рівні. Теорія середнього рівня не спрямована на пояснення всіх можливих соціальних явищ чи процесів, стосується лише обмеженого їх кола та дозволяє надавати часткові пояснення. Вона має таку структуру: агенти, середовище, правила. Також було виокремлено етапи формалізації теорії середнього рівня. Вони стосуються випадків, коли ми реалізуємо агентну модель у середовищі R і розглядаємо її як функцію в R. Ці етапи наступні: 1) специфікація моделі; 2) представлення характеристик агентів у вигляді програмного коду в R; 3) представлення середовища у вигляді програмного коду в R; 4) представлення правил у вигляді програмного коду в R; 5) створення візуалізації; 6) обчислення числових показників; 7) виявлення та виправлення помилок у програмному коді в R. В результаті буде отримано агентну модель, з якою можна проводити комп’ютерні експерименти.

Збір та аналіз параданих у масових опитуваннях дозволяє підвищити рівень якості отриманої інформації, зокрема за допомогою зменшення рівня невідповідей. Дослідження параданих дозволяє дізнатись, як ті, хто відмовляється брати участь у дослідження відрізняється від безпосередніх учасників. Виявлено важливість виміру життєвих обставин респондента за результатами дослідження ESS, в тому числі вплив характеристики нерухомості респондента на ймовірність участі в інтерв’ю. На прикладі ESS було проаналізовано методичні документи дослідження та масив параданих з метою дослідити, як характеристика помешкання респондента впливає на рівень невідповіді у дослідженні ESS. Основою аналізу стали парадані та керівництво для інтерв'юера ESS 2010 (ESS-5) та 2018 року (ESS-9) у Німеччині. Було виявлено, що методичні та супроводжувальні документи німецького ESS зазнали змін, які мають вирішити проблеми дослідження та спрямовані на допомогу інтерв’юеру у тому, щоб правильно визначити характеристики житла респондента, та прихильності респондента до інтерв’юера. Для аналізу впливу характеристики помешкання респондента на ймовірсть невідповіді на анкету було побудовано бінарну логістичну регресію. Виявлено, що змінні «тип будинку» та «стан будинку». лише частково пояснюють можливість встановити контакт з потенційним респондентом

Стаття присвячена аналізу міжгрупових розколів у сприйнятті мешканців об’єднаних територіальних громад Харківської та Чернівецької областей як потенційного чинника послаблення соціальної згуртованості на рівні локальних спільнот в Україні. Спираючись на модель емпіричного вимірювання соціальної згуртованості Дж. Чана, автор здійснює спробу її адаптації в контексті якісної соціологічної перспективи, аналізуючи дані 26 напівструктурованих інтерв’ю, проведених з місцевими громадськими активістами, депутатами місцевих рад, представниками адміністрації об’єднаних громад та експертами з питань децентралізації в обох регіонах України. Дослідження засвідчило наявність міжгрупових розколів за вісями «новостворена громада – попередня влада»; «влада громади – місцеві мешканці»; «центр-периферія»; «багаті громади – бідні громади»; «децентралізована Україна – недецентралізована Україна». Ключовим підґрунтям для формування розколів визначено соціальні нерівності, що зумовлюють «метаморфози спроможності» реформи децентралізації в Україні. Автором наголошено на актуальності початку адміністративного етапу реформи децентралізації, що сприятиме скороченню соціального розриву між децентралізованою та недецентралізованою Україною