Introduction This study aimed to assess the relationship between immediate post-operative imaging and the risk of revision surgery for mechanical failure, as well as to determine the effect of routine peer review of post-operative imaging on the rate of unsatisfactory radiological outcomes and revision surgery. Methods Two trauma fellowship-trained consultants reviewed all post-operative images prior to the department adopting a metalwork multidisciplinary team and judged whether the surgery was satisfactory or not. Trauma lists and imaging were reviewed for a 90-day follow-up period to determine if a patient had required revision surgery. Following analysis a daily review was introduced where a consensus decision was reached regarding the fixation. A further 90-day follow-up period was utilised to determine the subsequent rate of revision surgery. Results In the first cohort 977 cases were identified with an overall revision rate of 2.5%, 875 cases having satisfactory imaging (89.6%) and 102 unsatisfactory (10.4%). Revision rates were 0.5% and 19.6%, respectively. Following introduction of the daily peer review process 709 cases were identified with an overall revision rate of 1.6%, 664 cases had satisfactory imaging (93.7%) and 45 unsatisfactory (6.3%). Revision rates were 0.5% and 17.8%, respectively. Patients with unsatisfactory imaging were significantly more likely to require a revision ( p < 0.0001). There was a significant drop of 4% in the rate of unsatisfactory imaging between the two cohorts. Conclusion Unsatisfactory post-trauma imaging can be predictive of the need for revision surgery and peer review of imaging should form part of continuous clinical governance.

Повне зрощення перелому й відновлення функції кінцівки не завжди означає закінчення лікування конкретної травми. Наступним етапом хірургічного втручання, як правило, є видалення внутрішніх конструкцій, за допомогою яких було здійснено остеосинтез. Медичні показання до хірургічного видалення металевих імплантатів визначені недостатньо. Серед хірургів різних країн побутують різноманітні погляди на цю проблему, показання залежать від стану пацієнта, анатомічних ділянок, імплантаційних матеріалів. Проведений аналітичний огляд джерел літератури довів, що біль, функціональні порушення, помітний металофіксатор, можливі проблеми в майбутньому і бажання пацієнтів є відносними показаннями до видалення імплантатів. Абсолютними показаннями до видалення є аваскулярний некроз головки стегнової кістки, глибока інфекція і прорізування імплантату. З огляду на наявність численних ускладнень процедура видалення може бути дуже складною, і її можна рекомендувати лише в симптоматичних пацієнтів після належної усвідомленої згоди.

Переломи проксимального відділу стегнової кістки (ППВСК) — одна з найбільш поширених причин надходження хворих до травматолого-ортопедичного стаціонару. Зі зростанням тривалості життя населення збільшується частка людей похилого віку, включно із хронічною соматичною патологією, відповідно, зростає кількість ППВСК. Щорічно в усьому світі реєструється близько 1 700 000 таких випадків. Все це, безумовно, свідчить про велику соціальну значимість проблеми. Нами проведено аналіз джерел світової літератури відносно соціальної значимості й тактики хірургічного лікування цієї категорії хворих. Визначено, що, незважаючи на велику кількість літературних джерел, остаточно не розроблений диференційований підхід до застосування окремих видів остеосинтезу чи ендопротезування у хворих з ППВСК.

Triage is a key principle in the effective management of major incidents and has traditionally been performed using an assessment of a casualty's physiology. However, it has become apparent from recent experiences of major incidents that physiological triage may practically not be possible, especially in the early stages of an incident. A key factor is the speed with which it is possible to perform triage, and subsequently, the speed at which key life-saving interventions (e.g., management of external haemorrhage and airway opening manoeuvres) are able to be performed simultaneously as part of the triage process. Addressing this issue was a priority for the review of major incident triage undertaken by NHS England and culminated in the development of the Ten Second Triage (TST) tool.

Introduction Requirement for blood transfusion in the injured paediatric civilian population is rare. Therefore, a substantial evidence base underpinning damage control resuscitation (DCR) in paediatric patients is lacking. Published outcome data originating from Iraq and Afghanistan offer a unique opportunity to study large cohorts of children who received DCR. It is hoped that by collating the data, this review will inform pre-deployment medical training and support the development of paediatric specific DCR guidelines, which can be used in all trauma environments. Methodology A comprehensive search of the literature was conducted using online databases, grey literature searching and screening of reference lists. Papers discussing blood product, crystalloid or tranexamic acid (TXA) administration in paediatric patients injured in Iraq and Afghanistan from 2001to present were included. Results Eighteen papers were included – all were retrospective studies of data from military trauma databases. Most children that received massive transfusion were male (73.4%), injured in Afghanistan (69.9%) by explosives (60.4%) with a median age of 9 years. A definition of paediatric massive transfusion of 40 ml/kg of all blood products within 24 h was developed. Massive transfusion rates were high (15.7% of children). Whole blood administration occurred in 4% of patients requiring blood transfusions. Low crystalloid volumes in combination with balanced blood product ratios were associated with improved survival, along with the use of whole blood and TXA. Conclusion The review offers insight into the paediatric population likely to require DCR and the optimal DCR strategies to be used in their management.

Introduction The management of mild traumatic brain injury has evolved through the years with an emphasis on the safe discharge of patients given current resources. In this article, we discuss key studies published in the past 12 years that have influenced the direction of complicated mild traumatic brain injury (cmTBI) management. We summarize the evidence on the utilization of the Brain Injury Guideline (BIG) algorithm. Methods An independent literature search was conducted on the BIG, updated versions of BIG, and the prognostic studies of adult mild traumatic brain injury admissions cited by the BIG articles. Evidence resources included the search engines of PubMed, Medline, Ovid, Cochrane Library, and Google Scholar bibliographic databases of items published between 1 January 2010 and 30 December 2021. The evidence focused on BIG and its modified versions, as a potential risk assessment tool for discharging mTBI patients early. Results Studies supporting the BIG algorithm prior to 2019 presented evidence with serious limitations to their findings. These limitations threaten their veracity and fail to support the efficacy or validation of the BIG algorithm's utilization for mTBI patient management. Conclusion The lack of rigor in the BIG algorithm studies suggest the research is currently insufficient to support early discharge and research needs to continue on modified versions of the tool before its widespread use.

Purpose To analyse demographics, risk factors, clinical features, functional, anatomical outcomes, and prevalence of blindness in firecracker injury patients presenting to a tertiary eye care centre. Methodology A retrospective analysis of ocular firecracker injuries patients who presented to our hospital from April 2018 to March 2019 was performed. A total of 114 patients with a minimum follow-up of 3 months were included. The parameters recorded were demographics, mode of injury, type of cracker, baseline and last follow up best-corrected visual acuity (BCVA), anterior and posterior segment findings, seidel's test, intraocular pressure, gonioscopy, treatment, functional and anatomical outcomes. Investigations in form of B Scan, X-ray, or CT scan were undertaken whenever indicated. Results A total of 132 eyes of 114 patients were analysed. The mean (SD) age was 18.96 +/−15.4 years (range 3–71 years). Seventy-four (64.91%) patients were ≤ 18 years of age. The male-to-female ratio was 4:1. The ratio of right: left eye involvement was 1:1. Eighteen patients (15.79%) had bilateral involvement. A total of 125 eyes had closed globe injury, 7 eyes had open globe injury and 17 patients needed hospital admission for management. The mean (SD) baseline BCVA was 0.54(+/−0.75). The mean (SD) final BCVA improved to 0.23(+/−0.62) till the last follow-up. The final outcome was good in most patients, except 5 eyes (3.78%) which resulted in near/total blindness. Conclusion Firecracker injuries are a major cause of irreversible blindness, especially among the younger age group. Prompt diagnosis with meticulous management can prevent devastating sequelae.

Актуальність. Основним та самим ефективним способом лікування нестабільності колінного суглоба при аплазії хрестоподібних зв’язок є позасуглобова реконструкція зв’язкового апарату колінного суглоба. Тому для вивчення ефективності даного методу лікування проводиться математичне моделювання. Мета: вивчити величини деформацій у зв’язковому апараті колінного суглоба при аплазії хрестоподібних зв’язок до та після реконструктивного втручання та порівняння отриманих результатів з нормою. Матеріали та методи. Розроблена базова скінченно-елементна модель нижньої кінцівки, яка була доповнена колатеральними та хрестоподібними зв’язками колінного суглоба. На основі базової моделі була розроблена модель з аплазією хрестоподібних зв’язок колінного суглоба та модель, яка відображає стан колінного суглоба після виконання реконструктивного оперативного втручання за методикою SUPERknee за D. Paley. Модель випробували під впливом вертикального навантаження в положенні згинання колінного суглоба під кутом 135°. Результати. При нормальній будові колінного суглоба максимальні відносні деформації величиною 4,0 % бере на себе задня хрестоподібна зв’язка. Відносні деформації передньої хрестоподібної зв’язки вдвічі менші і не перевищують показника 2,0 %. Також на рівні 2,0 % визначаються відносні деформації латеральної зв’язки, тоді як відносні деформації медіальної зв’язки сягають значення 3,0 %. Відсутність хрестоподібних зв’язок при їх аплазії збільшує навантаження на колатеральні зв’язки колінного суглоба, і, як наслідок, підвищується величина їх відносних деформацій. Так, відносні деформації медіальної зв’язки збільшуються до позначки 5,0 %, а латеральної зв’язки — до 3,0 %. Значно більша пружність і менша пластичність штучного матеріалу зв’язок після відновлення зв’язкового апарату за методикою SUPERknee за D. Paley обумовлюють і меншу їх деформацію. Найбільші відносні деформації лавсанової стрічки 2,0 % спостерігаються в передній частині та на латеральному боці суглоба. На медіальному боці відносні деформації стрічки визначаються на рівні 1,0 %. У задній частині, при обраному варіанті навантаження суглоба, деформації стрічки практично відсутні. Висновки. Аплазія хрестоподібних зв’язок призводить до підвищення величин відносних деформацій в елементах зв’язкового апарату колінного суглоба. Після відновлення зв’язкового апарату колінного суглоба за методикою SUPERknee за D. Paley величини відносних деформацій в елементах зв’язкового апарату колінного суглоба зменшуться нижче показників моделі в нормі, що обумовлено механічними властивостями штучного матеріалу, що замінює зв’язки. Низькій рівень відносних деформацій у стрічці є передумовою стабільності колінного суглоба.

Вступ. Нестабільність компонентів ендопротеза є одним із основних ускладнень, чому сприяє прогресуючий остеопороз, в основному у жінок похилого віку. Для профілактики подібних ускладнень нами розроблено методику превентивного зміцнення зони опилу великогомілкової кістки за рахунок використання двох кортикальних металевих гвинтів. Мета. Провести аналіз математичного моделювання напружено-деформованого стану моделей нижньої кінцівки за різних умов монокондилярного ендопротезування колінного суглоба. Змоделювати варіанти зміцнення остеопоротичної кісткової тканини під компонентом тибіального ендопротеза. Матеріали та методи. Було розроблено модель нижньої кінцівки з монокондилярним ендопротезом з медіального боку колінного суглоба. Вивчали напружено-деформований стан моделі за нормальної щільності кісткової тканини та в умовах остеопорозу. Моделювали варіанти зміцнення остеопоротичної кісткової тканини під опорною платформою ендопротеза, для чого під нею у великогомілковій кістці проводили два армуючі гвинти у двох варіантах: у фронтальній площині та сагітальній площині. Результати. Аналіз результатів проведеного математичного моделювання напружено-деформованого стану моделей нижньої кінцівки за різних умов монокондилярного ендопротезування колінного суглоба дозволяє говорити про те, що наявність остеопорозу кісткової тканини значно погіршує ситуацію як з розподілом напружень в елементах моделі, так і з величинами їх відносних деформацій. Особливо це позначається на великогомілковому компоненті моделі. Проведення армуючих гвинтів у великогомілкову кістку під платформу ендопротеза дозволяє поліпшити ситуацію, але тільки у разі їх проведення в сагітальній площині. Висновки. Наявність остеопорозу призводить до збільшення величин напружень у кістковій тканині, яка контактує з елементами ендопротеза, а також до збільшення величин відносних деформацій як у кістковій тканині, так і в елементах ендопротеза. Проведення армуючих гвинтів у сагітальній площині дозволяє знизити рівень напружень у великогомілковій кістці, а також зменшити величини відносних деформацій у ній. Проведення гвинтів у фронтальній площині не справляє значного впливу на зміни напружено-деформованого стану моделі.